Наш Києве, золоточубий батеньку,

Ридаєш в небо стогоном дзвіниць

За пограбовану своїми ж – таки хатоньку

Скликаєш люд, аби не подав ниць.

На прю стоїть майдан з бійцями «Беркута».

В протистоянні тім біда й вина,

Не буде вже брехня на трон повернута,

Та Україна – мати в нас одна.

Занадто вмілі, вдатні до піїтики,

Гукнувши люд узятись за «стволи»,

Немудрі,скороспечені політики

Народ в криваву бійню завели.

Ідете за кордон шукати розуму,

Щоб ладу нашій хаті додали.

Лютневими кривавими морозами

Незламність українці довели.

І літні й молоді в пекельній каші,

Серця їх погукали на майдан.

Це ж діти і мужі – кохані наші,

На смерть ідуть прямісінько в капкан.

Не зупинить історії колеса,

Бажання до свободи не спинить.

Грудьми стоїть за Україну Леся,

Любов із її рани струменить.

Життя дарує Бог нам при народженні

І книгу пише всім для кожного життя.

Долай стежки тернові при проходженні

Та так, щоб не спалило каяття.

Жалоби стрічка чорна аж пручається,

Бо кожне серце біллю обвива.

Вкраїна із полеглими прощається

Крізь, слізьми вмиті, з вірою слова:

– Ще не вмерла Україна, ні слава ні воля,

Ще нам, браття, українці , усміхнеться доля,

Згинуть наші воріженьки,як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття,у своїй сторонці.

Душу, тіло ми положем за нашу свободу

І покажем,що ми, браття, козацького роду.

********************

Вже в котре сторінки історії

Гортає ненависть незряча.

Серед реалій,бутафорій

Душа нестримно вкотре.

Розтрощеними черепами

Стікає вкотре кров рікою

І відчиняє смерті браму

Полеглому в бою герою.

Убитих днів пересторога,

Абхазій загнаних і Грузій,

Не бачим сліз гнівливих Бога,

Нам жаль розчавлених ілюзій.

Кривава месса днів потужних,

Здається, не затихне скоро,

Де правді вистоять сутужно,

Де собкаються завтра,вчора.

Чи буде толк у цій толо ́ці,

Кривавім місиві звитяжнім,

У спотиканні в кожнім кроці,

В обіцянках вождів продажних?

********************

Ті і Ці.

Вони пішли,немов би й не було,

Неначе в серці й не кровили.

Іх лихо всіх підстерегло –

Не стачило любові й сили.

А Ці лишилися на прю

Посеред хаосу й руїни

Плекать для нас нову Зорю –

Свободу вільної Вкраїни.

Бог їм суддя. Нехай ідуть.

Вони – підсобники Іуди.

Нехай Їм срібники печуть.

І непоправність крає груди.

І виправдань для тих нема,

Що духу ,мов,у них не стало.

Глузує путінська тюрма,

Що й Матір продали за сало.

Ті підтоптали,підтяли

І прапор,воїнську присягу.

Ці всьому світі довели

Синівську вірність і звитягу.

А гнів пече,сльоза бринить

І мліє серце у курсанта,

І стяг сплюндрований ячить,

Та виростає дух Атланта

В тобі,в мені,у хлопцях ціх.

Нехай нап’ються сил герої,

Небесна сотня бачить всіх

І кличе, кличе знов до бою.

Кiлькiсть переглядiв: 36